32-33. Діагнози
Діагноз: комуняки
От я ніяк не можу зрозуміти, звідки у комуністів стільки лицемірства? Жах! Про УПА я взагалі мовчу, бо ще сам у цьому питанні не розібрався, але про Голодомор – це мене виводить із себе (рідко чому чи кому це вдається). Дивиться воно, плює тобі в обличчя і каже, що дощ іде. Ну я не знаю, чи «десь там, в глибині душі»( якщо воно їм властиве), є у них хоч залишки якоїсь совісті. Ну посудити логічно: факт Голодомору визнаний науковцями, ну окрім російських, звичайно, і її побратимчиків; далі – сучасна компартія, на чолі з Симоненком, перейняла все від тієї, яка у 32-33 винищила мільйони нас. Ну вже взявся за гриба – ліз у борщ! Треба визнавати те, що натворили. Може, у сімнадцять я й не великий експерт у історії чи політології, проте якщо судити логічно…. Хоча логіці у нашій країні піддається мало що.
Діагноз: виборці
Виборці у нас люди дивні. Трішки абсурдне судження, але факт. Компартія ще нашкрябує тих 3 і більше %, аби залишатися при владі. Хм… Питання: хто голосує? Є такі! Їх не засуджую – мають право. Але географія їх поширення припадає на регіони, які страждали від Голодомору найбільше!
Діагноз: незнання
Поїхав я нещодавно, десь у жовтні, до прабабусі в Одесу на кілька днів. Є у мене там знайомі десь мого віку: 16-17 років. Ну і як завжди, під час святкування за столом ніколи не обходиться без «політичних дебатів». А компанія зібралась ого-го! Мама у мене затята «свободівка» (дуже люблю її фразу: « Я так люблю раків, вона коли зваряться – як комуняки!»), бабуся у мене поміркована, а прабабуся, прости Господи, – «регіоналка». Вони собі сваряться по-дружньому, а я вирішив перевірити політичні настрої молоді. Зайшла мова за Голодомор і відповідь однієї знайомої мене просто вбила: « А што ано такоє?» .
Невже, мені, людині, котра більш, аніж на половину не українець і з того регіону, де, фактично, Голодомору не було, важливіше про це хоча б говорити, аніж тим людям, рідні котрих, можливо, померли у 32-33? Я їх не розумію і край!
От я ніяк не можу зрозуміти, звідки у комуністів стільки лицемірства? Жах! Про УПА я взагалі мовчу, бо ще сам у цьому питанні не розібрався, але про Голодомор – це мене виводить із себе (рідко чому чи кому це вдається). Дивиться воно, плює тобі в обличчя і каже, що дощ іде. Ну я не знаю, чи «десь там, в глибині душі»( якщо воно їм властиве), є у них хоч залишки якоїсь совісті. Ну посудити логічно: факт Голодомору визнаний науковцями, ну окрім російських, звичайно, і її побратимчиків; далі – сучасна компартія, на чолі з Симоненком, перейняла все від тієї, яка у 32-33 винищила мільйони нас. Ну вже взявся за гриба – ліз у борщ! Треба визнавати те, що натворили. Може, у сімнадцять я й не великий експерт у історії чи політології, проте якщо судити логічно…. Хоча логіці у нашій країні піддається мало що.
Діагноз: виборці
Виборці у нас люди дивні. Трішки абсурдне судження, але факт. Компартія ще нашкрябує тих 3 і більше %, аби залишатися при владі. Хм… Питання: хто голосує? Є такі! Їх не засуджую – мають право. Але географія їх поширення припадає на регіони, які страждали від Голодомору найбільше!
Діагноз: незнання
Поїхав я нещодавно, десь у жовтні, до прабабусі в Одесу на кілька днів. Є у мене там знайомі десь мого віку: 16-17 років. Ну і як завжди, під час святкування за столом ніколи не обходиться без «політичних дебатів». А компанія зібралась ого-го! Мама у мене затята «свободівка» (дуже люблю її фразу: « Я так люблю раків, вона коли зваряться – як комуняки!»), бабуся у мене поміркована, а прабабуся, прости Господи, – «регіоналка». Вони собі сваряться по-дружньому, а я вирішив перевірити політичні настрої молоді. Зайшла мова за Голодомор і відповідь однієї знайомої мене просто вбила: « А што ано такоє?» .
Невже, мені, людині, котра більш, аніж на половину не українець і з того регіону, де, фактично, Голодомору не було, важливіше про це хоча б говорити, аніж тим людям, рідні котрих, можливо, померли у 32-33? Я їх не розумію і край!
4 коментарі
2) Насправді, ще й досі у суспільстві, навіть у тої його частини, яка визнає Голодомор актом геноциду, немає спільної тональності й докладної аргументації своєї позиції.
3) Ця трагедія є своєрідним дзеркалом нас, нагадуванням і можливістю зайвий раз подивитись на себе скептично й поставити собі питання: як до такого дійшло? як не допустити чогось подібного? чому й досі ЦЕ остаточно не визнано злочином, а при владі знаходяться фактично послідовники комуністичного режиму.